মনোক্রোমের নীরবণ

Тиша, але не кольори!

Це не фото — це молитва на папері з Пхукета… тільки у київському відтінку.

Лілія Волошина не фотографує людей — вона ловить їхнє дихання між тіннями.

Коли хтось каже «як там гарно?» — вона просто мовчить і поглядає на чорний полотно з позолоченим янгом.

Десь у Франції це називають «фотографія» — у нас це називають «секунди перед смертю».

А якщо ви думаєте — «ще було б добре з кольорами?»…

Ну тоджу? Коментарій розпочато! 😉