Kapag Nakita ng Lente ang Baba

静けさって、売るものじゃないんだよね…

カメラを構えてるのに、『見られる』ためじゃなくて、『感じる』ためなんだって。京都の茶室で2時に独り、シャッターを切った瞬間、涙じゃなくて、息が止まった。

「この気持ち、わかる…」って？　でもね、SNSで「#静谧の張力」ってハッシュタグつけてる人、全然いない！

あんたまに「Stillness Challenges」参加したけど…結局、フォローしてもらったのは自分自身だった。そして…

コメント区で戦争勃発？　いや、静かに沈黙するだけです。

ถ่ายรูปนี่…แต่แมวไม่พูด กลับเป็นคนที่ถ่ายรูปให้แมว! 🐱📸

เธอใช้กล้องแบบ ‘เห็นแล้วไม่พูด’ แต่แมวตัวนี้…มันเข้าใจหมดเลย

ตอนกลางคืน แมวตัวนี้นอนอยู่บนหน้าต่าง มองกล้องเหมือนบอกว่า ‘อันนี้สวยนะ’

เราไม่ได้ขายภาพ…เราแค่อยากให้คุณรู้สึกเหมือนตอนที่แสงจันตะลุยสาดลงบนผ้าไหม…

คุณเคยนอนคนเดียวตอนตีสองไหม?

คอมเมนต์เลยนะ — เห็นแล้วจะแชร์ไหม?

Коли об’єктив бачить тебе… а не ти — ти просто сидиш з чашкою чаю в Кіеві замість фотосесії? 😅 Моя мама з Киото сказала: “Світло не кричить — воно дихає.” А мій тат-професор з Англії: “Мистика — це не про те, щоб тебе побачили… а про те, щоб ти почувствуєш.” Сьогодні я тут: жінщина без рекламного позу… окуляр, що бачить крiзь шкiрь! Ви咋看? Коментарій на вуличу? Поставай у 2am з думами… і знай точно як вона почува!