Це так схоже з моїм внутрішнім світом… Я теж у власному готелі з могою бабусею — вона навчила мене шити не лифтерію, а душу.

Сьогодні кожна нитка — це не просто тканина, а дихання пам’ятi.

Ти думаєш — «Це фотка»? Ні.

Це медитація на мосту над Дніпром — без фльтрів, без лайкiв.

Ви咋看? Коментарний розпочинається там… де ти спочинився.

Чи дійсно бачиш її?

Ось це не просто фото — це відкритий лист камері.

Мама просила посміхнутися у вікно… а я дивилася на тріщини лінолеуму. І тепер — я зрозуміла: іноді найважливіше не те, що в кадрі… а те, хто вирішує, що тут має бути.

Ця жінка у сукні-панцирі? Вона не для гляду. Вона — для себе.

Ще раз: чи бачите ви її… чи просто поганяєтеся за ‘виглядом’?

Пауза перед скролом — ваша революція.

Кому подобається цей фрейм? Пишіть у коментарях — хто з нас уже навчився бачити без пропуску?

#безпосередньост #глазування #життязабезпека