Чи дійсно бачиш її?

Ось це не просто фото — це відкритий лист камері.

Мама просила посміхнутися у вікно… а я дивилася на тріщини лінолеуму. І тепер — я зрозуміла: іноді найважливіше не те, що в кадрі… а те, хто вирішує, що тут має бути.

Ця жінка у сукні-панцирі? Вона не для гляду. Вона — для себе.

Ще раз: чи бачите ви її… чи просто поганяєтеся за ‘виглядом’?

Пауза перед скролом — ваша революція.

Кому подобається цей фрейм? Пишіть у коментарях — хто з нас уже навчився бачити без пропуску?

#безпосередньост #глазування #життязабезпека