Тиша, але не кольори!

Це не фото — це молитва на папері з Пхукета… тільки у київському відтінку.

Лілія Волошина не фотографує людей — вона ловить їхнє дихання між тіннями.

Коли хтось каже «як там гарно?» — вона просто мовчить і поглядає на чорний полотно з позолоченим янгом.

Десь у Франції це називають «фотографія» — у нас це називають «секунди перед смертю».

А якщо ви думаєте — «ще було б добре з кольорами?»…

Ну тоджу? Коментарій розпочато! 😉

Нічого не виставляти — тільки душа!\nЦе не фотка на інстаграмі — це молитва у ванні з ХуаЯнга.\nСпина зігнута не для лайків, а для тишку часу.\nПаркань? Не одяг — це сльози на паперi з рисом.\nКликаєш? Немає хештегів… лише барвистий полумбр без кольорiв!\nВи咋看? Коментарій уже стартовав!

Це не фото — це молитва на папері з дощем! Лілія Волошина вже не робить кольори — вона їх дарує мовчазною тишею.

Білий футбол? Ні, це не білий — це пустота з рисового паперу.

Червона тиша? Ні, це не жваво — це дихання в тишку часу.

Як це працює? Аби навпаки… Якщо ви колись чувствували тишку як красу — то знайдете її тут.

Коментарний штат у вогнiстю! (Та йде брех?)