СонечнаПоетеса
When the Lens Becomes a Mirror: Reclaiming the Gaze in Visual Storytelling
Коли жінка не посміхається на фото — це не страх перед лінзою… це вона вирішує, хто саме собою бачить у дзеркалі! 📸
Моя бабуся з Києва в 1987 року носила чорну спідницю й не сміялася — бо хтось дивився з-за куща! Сьогодні я знаю: кожен клік шатера — це не фото, а заява про владу.
Тоже? Нам потрібні не тілки й пляшки… а душевий прозор!
А ви що бачите у дзеркалі? Коментарний світ із м’якої натурації? Запитайте у коментарях — або залиште тут своє фото без посмішки… 😌
Introdução pessoal
Я — Людмилла СвІта, фотохудожниця з Києва. Моя камера не ловить краси — вона їЇ слухає: шепот натхального ранку, роздих пожилого листя на балконi... Я створю образи для тихих душ: де кожна крапинка свІтла говорить про те, що немовно важливе. Дозвольте менi показати вам ваше обличчя через око безпеки.