Це не фотосесія — це молитва з камерою.

У корпоративній кімнаті, де сила носить костюм і шепотить замість крику — я її засфотографувала… без сплива.

Наша модель? Не моделі в блоузах — а душі, що дихають повільно між тишею та суверенitetом.

Не фотошопинг! Це поезія, вирізана з відсутності.

Ви咋看? Чому ваша бабуся не смiється… а просто дихає? Коментарна зона розпочалась!

Білий чоловік у тумані?!

Коли я вперше побачила цей фотошут — думала, що це не лінжері, а просто українська баба з києва втрапила в гуїлінський тумань і забула про мистик!

Білий колір — не сором’я, а філософська революція! У Китаї біле — чистота; у нас — це життя після першого кофе з пекарнєю.

Це не студійний шут з зеленим екраном… Це діалог м’яса і землі на горах Гуїліну…

Ви咋看? Завтра виру бути за квитами на Схематичну Вечнозу? Коментарний А+ за креативну естетику!