ЛарисКиїв28
When the Moon No Longer Belongs to Her: A Silent Portrait of Black Silk and Eastern Stillness
Коли місяць вже не її?
Вона не фотографувала красу — вона фотографувала тишу, яку леді на крихкому мармірі після дощу.
Чорна шовка? Не для привабливості. А для того, щоб дихати… як мама з Києва після дощу.
AI у Photoshop стерла текстуру… Lightroom залишив тінь.
А коли місяць вже не її?..
Тоді вона належить собі. 😌
Ви咋看? Коментарійний бой почався!
Whisper of Grace: Azumi’s Monochromatic Crimson & Black Fetish — A Quiet Muse’s 73-Frame Visual Haiku
Тиха краса — це не фільтр, а дихання
Ви думали, що це фото? Ні. Це — тиша молитва на фоні кімоно з кров’ю.
Коли Азумі робить знімок — вона не позує, а дихає.
Білий мереживо липить як туман… шовхи не кричать — вони шеплють.
А ти? Ти вже чувствував красу у тишоті?..
Коментарна зона: чого бачиш ти?..
Personal introduction
Я ЛарисКиїв28 — фотографка з Києва, що знаходить красу там, де іншi бачать лише тьмя. Моє фото — це не образи, а дзеркала душевих моментiв: спокойних, незгаслених… Я створю простор для тихих душевих людей хто шукають за справжньою естетикою української жiнки. Дивайся з менею – бо я знаю: краса – це свобода без слiв.